Сьогодні ми відзначаємо День Незалежності України. Свято країни, що захищається у борні з новітньою московською ордою, затуляючи собою Європу. Це свято – символ нашої сили, духовності та незламної волі. Символ нашої тисячолітньої історії. Адже Україна – це вічність: єдність буремного сьогодення, звитяжного минулого і гідного майбутнього.
24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності і дві постанови: «Про проголошення незалежності України (із призначенням на 1 грудня республіканського референдуму з підтвердження Акту незалежності)» та «Про військові формування в Україні (щодо утворення Міноборони та підпорядкування всіх військових формувань, дислокованих на території республіки, Верховній Раді України)». Від того дня минуло 34 роки, і ми вже з власного досвіду знаємо, що саме захист незалежності є ключовою умовою і життєвою необхідністю для існування нашої держави.
Сьогодні ми продовжуємо боротися за свободу. Триває війна за подальше існування українського народу.
«Нам належиться будуччина, бо зовсім неможливо, щоб 1/30 частина усієї людности, ціла велика нація могла зникнути, могла бути задушеною», - писав у 1900 році Микола Міхновський. Минуло півстоліття і Степан Бандера закликав: «Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом».
Сьогодні ця боротьба триває, і ми переконані, що майбутнє належить нам. Ми живемо у самостійній державі, де кожен є вільним. Ми вшановуємо тих, хто пожертвував життям за незалежність України, із вдячністю молимось за захисників України, які продовжують боротьбу за вільну самостійну незалежну державу.
Ми довели, що ніколи не підемо у принизливе рабство, не погодимось стати колонією. Бо Незалежність для нас - не просто слово. Це шлях, який ми обрали. Це – гідність. Це - чин.
Слава Україні!