День Державного Прапора України, який відзначається щорічно 23 серпня, було встановлено Указом Президента України у 2004 році на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів. Наш стяг є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.
Витоки кольорів Державного Прапора сягають доби Руського королівства, коли синя та жовті барви позначали державу короля Данила у ХІІІ столітті. Одна з перших згадок про поєднання синьої і жовтої барв на «гербових прапорах» українських земель датується початком ХV століття. У Грюнвальдській битві 1410 року воїни з Львівської землі йшли у бій під синім прапором із жовтим левом, який спинається на скелю. У ХV столітті вже у Польському королівстві гербом Руського воєводства (Львівська, Галицька та інші землі) продовжував залишатися лев. Цікаво, що форми цього геральдичного знака могли були різними – лев був і в короні, і без, зі скелею й ні. Проте кольори були однакові: поле щита – синє, а лев і скеля – золоті. Після 1772 року частину західноукраїнських земель було приєднано до Австрійської імперії. Давній знак із левом тимчасово вийшов з ужитку.
1848 рік. У Європі триває Весна народів – підйом демократичних і визвольних рухів. Тоді й відродився історичний символ Руського королівства – лев. Разом із жовтим та синім кольорами він став національним знаком українців Галичини. У ті часи стихійно і масово почали утворюватися місцеві військові загони. Вони потребували прапорів. Однак швидко виготовити їх не могли, тож просили Головну Руську Раду, аби та допомогла «штандар руский зо Львова спровадити». Так замість зображення лева стали поширюватися простіші у виготовленні полотнища «в руських барвах» із двох рівновеликих синьої та жовтої смуг.
На Наддніпрянщину, яка була в складі Російської імперії, синьо-жовтий прапор як символ української національної боротьби прийшов після подій революції 1905–1907 років. А вже за десятиріччя – в Українській Народній Республіці - він став офіційним стягом державності. Під синьо-жовтими прапорами відбувалися маніфестації українців. З ними наші воїни вирушали в бій. У квітні 1918-го синьо-жовті прапори підняли над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі.
Після окупації України більшовиками за синьо-жовтий карали. Але цей прапор залишався символом національної боротьби та спроб відновити державність у різних регіонах країни. Важливі події українського державотворення, боротьби за свободу, акції протесту та непокори відбувалися під національним стягом.
Навіть в радянській Україні були спроби піднести національний прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса, які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.
22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори.
А вже 26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 24 липня – був урочисто піднятий над Київською міською радою.
23 серпня 1991 року - після провалу путчу - група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Наступного дня Україна проголосила незалежність.
4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою, а 28 січня 1992 року Державний Прапор України був затверджений українським парламентом.
Синьо-жовтий прапор - душа українського народу, його історія, сучасність і наше майбутнє. Він надихав на боротьбу наших предків, він поруч з нами у сьогоднішній війні і, переконані, він осяюватиме щасливе мирне життя наших нащадків.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті